Алкоголізм — це серйозне хронічне захворювання, що негативно впливає на всі аспекти життя людини: фізичне здоров’я, психіку, соціальні стосунки. Сучасна психіатрія розглядає алкоголізм як багатогранну проблему, яка розвивається поступово, переходячи через кілька стадій. Кожна стадія характеризується певними фізичними та психологічними змінами, що впливають на поведінку людини, її взаємодію з оточенням та здатність контролювати власні дії.

Розуміння стадій алкоголізму є надзвичайно важливим для ефективної діагностики та лікування. Психіатричний підхід дає можливість виявляти ознаки залежності на різних етапах, що дозволяє розробити індивідуальну стратегію допомоги.

Стадії алкоголізму з психіатричної точки зору

З психіатричної точки зору алкоголізм розглядається як прогресуюче захворювання, що проходить через кілька стадій. Кожна з них має свої характерні ознаки, які впливають на фізичне та психічне здоров’я, а також поведінку людини. Ці стадії дозволяють визначити рівень розвитку залежності, що є основою для подальшого лікування та реабілітації.

1. Перша стадія — початкова. На цьому етапі людина поступово втрачає контроль над кількістю випитого алкоголю, починає шукати приводи для вживання. Поступово розвивається толерантність до алкоголю — людина потребує більшої кількості алкоголю для досягнення бажаного стану. Психіатричні ознаки на цій стадії включають зміни настрою, зниження почуття тривоги, розслаблення в момент вживання та легку дратівливість в інтервалах між вживаннями.
2. Друга стадія — критична. У цей період контроль над вживанням алкоголю стає ще більш ускладненим, а толерантність до алкоголю збільшується. Людина починає вживати алкоголь регулярно, відчуваючи постійну потребу. Формується абстинентний синдром: при відсутності алкоголю виникають фізичні симптоми, такі як тремор, пітливість, тахікардія, а також емоційні — дратівливість, тривожність. На цьому етапі можуть спостерігатися початкові психічні розлади, пов’язані з частим і безконтрольним вживанням алкоголю, включаючи депресію та порушення сну.
3. Третя стадія — хронічна. На цьому етапі відбуваються серйозні зміни у психіці та фізичному стані людини. Толерантність до алкоголю знижується, і людина може впасти у важкий стан навіть після невеликої дози. З’являються стійкі психічні розлади, такі як психози, галюцинації, марення, що зумовлені інтоксикацією організму. Особистість деградує, людина втрачає соціальні зв’язки, зростає ризик розвитку серйозних фізичних захворювань, таких як цироз печінки, серцева недостатність, енцефалопатія.

Методи психіатричної діагностики

1. Клінічне інтерв’ю. Лікар-психіатр проводить бесіду з пацієнтом, у якій з’ясовує деталі стосовно частоти, обсягу та обставин вживання алкоголю, а також характер поведінки і настрою. Інтерв’ю дозволяє встановити рівень самоусвідомлення проблеми, мотивацію до лікування та виявити можливі психічні розлади.
2. Психометричне тестування. Це тести, що допомагають оцінити рівень залежності, зокрема, тести на визначення толерантності до алкоголю, оцінки рівня абстинентного синдрому. Серед них — тест AUDIT (Alcohol Use Disorders Identification Test) та опитувальники, що використовуються для оцінки симптомів депресії, тривожності, рівня агресивності, що часто супроводжують алкоголізм.
3. Оцінка когнітивних функцій. Спеціальні тести допомагають виявити порушення пам’яті, концентрації уваги, мислення. Наприклад, використовують короткий тест ментального статусу (MMSE), а також інші нейропсихологічні тести, які допомагають виявити ступінь ураження когнітивних функцій, що особливо важливо для пізніх стадій алкоголізму.
4. Лабораторні дослідження. Діагностика включає аналізи крові та сечі для виявлення біохімічних змін, пов’язаних із хронічним вживанням алкоголю, таких як підвищення рівня ферментів печінки, порушення рівня електролітів і гормональні зміни. Це допомагає оцінити фізичний стан пацієнта та виявити можливі захворювання, які супроводжують алкоголізм.
5. Спостереження за поведінкою пацієнта. У стаціонарних умовах лікарі можуть спостерігати за поведінкою пацієнта та його реакціями в різних ситуаціях, що дозволяє отримати точну картину психічного стану і виявити можливі ознаки абстинентного синдрому, психозів або депресії.

Психіатричні підходи до лікування залежно від стадії

Психіатричне лікування алкоголізму залежить від стадії захворювання, що потребує індивідуального підходу.

1. Перша стадія

На початковому етапі залежність слабка, пацієнти часто заперечують проблему. Лікування включає:

• Мотиваційне інтерв’ю для усвідомлення проблеми;
• Когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) для зміни шкідливих моделей поведінки.

2. Друга стадія

Залежність проявляється абстиненцією і підвищенням толерантності до алкоголю:

• Медикаменти для полегшення симптомів;
• Групову психотерапію та підтримку близьких;
• Психоедукацію для усвідомлення наслідків алкоголізму.

3. Третя стадія

Виникають серйозні психічні розлади, лікування передбачає:

• Детоксикацію для очищення організму;
• Інтенсивну психіатричну підтримку для стабілізації стану;
• Реабілітацію з акцентом на соціальну адаптацію.

4. Четверта стадія

На фінальному етапі часто використовують:

• Паліативну підтримку для покращення якості життя;
• Психологічну допомогу для пацієнта і родини;
• Медикаментозну стабілізацію для полегшення симптомів.

Комплексний підхід із врахуванням стадії алкоголізму підвищує шанси на успішну реабілітацію та повернення до здорового життя.

Профілактика алкоголізму з погляду психіатрії

1. Психоосвіта. Проведення просвітницьких кампаній, лекцій та програм, що інформують про негативні наслідки вживання алкоголю, його вплив на психічне і фізичне здоров’я. Окремо виділяється освітня робота з підлітками, які особливо вразливі до формування залежностей.
2. Виявлення груп ризику. Це допомагає завчасно підтримати осіб, схильних до зловживання алкоголем через генетичні, соціальні чи психологічні фактори. Індивідуальні консультації з психіатром і психологом дозволяють визначити причини схильності і розробити персональні плани профілактики.
3. Підтримка психологічного благополуччя. Часто причиною алкоголізму стає прагнення подолати стрес, тривогу чи депресію. Робота психотерапевтів і психіатрів з акцентом на розвиток навичок управління емоціями, подолання стресу і формування здорових способів відпочинку є ключовим елементом профілактики.
4. Соціальна підтримка і адаптація. Забезпечення людині міцних соціальних зв’язків, залучення до суспільного життя та активного дозвілля можуть значно знижувати ризик розвитку залежності. Групи підтримки, соціальні програми й освітні курси допомагають створити здорове оточення, яке позитивно впливає на психологічний стан.
5. Профілактичні медичні огляди. Психіатри рекомендують проводити профілактичні огляди для своєчасного виявлення тривожних змін у психічному стані та схильності до залежності. Такий підхід дозволяє швидко втрутитися і запобігти розвитку алкоголізму.

Алкоголізм — складне психіатричне та соціальне явище, яке впливає на фізичне, психологічне та емоційне благополуччя особистості. Розуміння стадій залежності, їхніх проявів та наслідків є ключовим для діагностики та ефективного лікування. Психіатричний підхід дозволяє не лише розробити індивідуальні терапевтичні плани, а й виявити причини виникнення залежності та запобігти її прогресуванню.

Методи профілактики алкоголізму, що включають психоосвіту, роботу з групами ризику, підтримку психологічного здоров’я та соціальну інтеграцію, дають змогу зменшити поширеність залежності та її вплив на суспільство.

Таким чином, боротьба з алкоголізмом потребує комплексного підходу, де профілактика, своєчасна діагностика, персоналізоване лікування та психосоціальна підтримка працюють разом, створюючи основу для збереження психічного здоров’я індивідів та суспільства в цілому.

Чепіль Богдан Ігоревич

Практичний психолог, сертифікований спеціаліст із хімічної залежності, член Української Асоціації Транзактного Аналізу (УАТА). Досвід роботи із залежними понад 10 років.